Як просити Бога, щоб Він допоміг подолати свої гріховні схильності?

7. Просіть, і дасться вам; шукайте і знайдете; стукайте, і відчинять вам;

8. бо кожен, хто просить — одержує, і хто шукає — знаходить, і хто стукає, тому відчиняють (Мф. 7:7–8)

Бог виконує лише ті прохання, які йдуть від щирого серця. Марно просити в Нього, наприклад, допомоги кинути палити, якщо лише розумом усвідомлюєш згубність пристрасті до тютюну, а серце знаходить у ній собі втіху… І тоді необхідно навчитися примушувати себе до очищення серця, як навчає нас Євангеліє: Від днів же Іоанна Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусиль, здобуває його (Мф. 11:12). Тобто спочатку просіть у Господа: «Даруй мені бажання не палити (або не пити, або інше)»! А отримавши від Бога перший дар — щиросерде бажання — просіть іншого: «Зціли мене від цієї пристрасті!» І зцілить! Адже Господь сказав: Хіба Бог не захистить обранців Своїх, що взивають до Нього день і ніч, хоч і бариться захищати їх? (Лк. 18:7). Захистить від розпалювачів пристрастей — демонів, від власної схильності до гріха, від вічної погибелі. А не поспішає Бог іноді для того, щоб стражденний глибше усвідомив свою неміч, щоб він свідомо відмовився від будь-якої надії на власні сили — гріховного «я сам!». Це випробування буває з нами для того, щоб ми покладалися на волю Божу, сподівалися й чекали тільки на Його Божественну милість!

Коли людина потрапляє у гріховний полон, вона часто втрачає здатність не лише серцем прагнути визволення, але й не до кінця розумом усвідомлює трагічність свого стану. Тоді щирі молитви ближніх можуть зробити за неї частину роботи, а саме: вимолити, щоб сталося чудо — розплющилися очі у грішної людини й вона змогла усвідомити свій жалюгідний стан. Усвідомити — і схаменутися. Схаменутися — і захотіти визволитися з гріховного полону. А далі кожному потрібно діяти самостійно — благати Господа про спасіння з невідступністю євангельської вдови, з зусиллям серця і примушенням розуму.

Цю настанову вклав у вуста свого героя протоієрей Олександр Торік, автор повісті «Флавіан» (2-га частина — «Життя триває»). У кожного священика, який відповідально ставиться до свого обов’язку, накопичується великий досвід не лише спілкування з людьми, алей й визволення багатьох, з допомогою Божою, з тенет пристрастей, в яких заплуталось сучасне суспільство. Усвідомлення того тяжкого стану, в якому перебуває багато хто з наших сучасників і співвітчизників, має надихнути всіх християн на молитву за хворих, стражденних, сиріт, тобто всіх тих, хто потребує особливої допомоги. Починаючи з найближчого оточення — рідних, знайомих, сусідів, колег,  і далі — весь час розширюючи коло, благатимемо Бога про допомогу всім. При цьому важливо слідкувати і за власним серцем, щоб не завелася там проказа — гордовита думка про свою «святість» і винятковість.