Проповідь архімандрита Маркела (Павука), духівника Київських духовних шкіл.Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці навчає нас любові до Божого дому – церкви.
Маленькою трирічною дівчинкою Святу Марію привели до Єрусалимського храму на служіння Богові.
Чому для виховання майбутньої Матері Спасителя потрібен був саме храм? Бог всюдисущий, але Він не є лише невидимою всемогутньою енергією, як думають деякі філософи. Він є особистістю, а тому всім, хто Його любить і намагається виконувати заповіді, призначає місце зустрічі з Собою саме у храмі. Ревнителі віри з радістю йдуть на це святе побачення і самі вподібнюються Богу, стають особистостями. Натомість ті, хто постійно порушують заповіді й чинять перелюб, віддаючи душевні та тілесні сили на служіння своїм пристрастям, уникають дороги до храму, догоджаючи натовпу. Люди відходять від Церкви, припускаються єресі чи утворюють розколи саме через власні укорінені пристрасті. Звісно, воювати із системою чи іншими людьми набагато легше, ніж із самим собою.
Дехто дерзає казати, що в нього Бог у душі, але так можуть стверджувати лише святі люди, які багаторічною працею над своїм внутрішнім світом повністю очистили свою душу і тіло від гріховних пристрастей. Навіть ті, хто мають гарні світські манери, намагаються жити по правді та згідно з сумлінням (совістю), якщо не ходять до церкви, не бажають і не вміють молитися, не постують, не викорінюють зі свого серця усіляке зло, даремно сподіваються, що в їхній душі живе Бог. Якщо більш уважно такі люди придивляться до себе, то побачать, що в їхніх душах не Бог, а повно всякого непотребу. Зазвичай вони живуть за принципом: «Моя хата з краю», тобто найчастіше урівнюють у правах добро і зло або безвідносно до моральних принципів керуються лише власною вигодою.
Основна чеснота, яку здобула свята Діва Марія, перебуваючи в храмі Божому, – це смирення. Саме за цю чесноту Вона стала Матір’ю Христа Спасителя.
Зазвичай у світі цю чесноту мало хто з людей прагне здобути. Навпаки, у всіх сферах суспільного й особистого життя більше цінується гордість, але людина, яка у своєму житті всім гордиться, втрачає найголовніше – силу благодаті Святого Духа. Лише завдяки благодаті ми єднаємося з Богом і отримуємо можливість любити не лише тих, хто нас любить, але й ворогів своїх.
Наші гарні справи співвідносяться з двома варіантами поведінки: або ми результатами гордимося, або смиряємо себе, вважаючи, що нічого доброго не зробили. Більшості з нас імпонує перший варіант поведінки. Щоб вибрати інший, потрібна віра. Коли вона слабка, то смирятися перед іншими надзвичайно важко, майже неможливо.
Аби зміцнити віру, передусім потрібно ходити в храм Божий, молитися, сповідатися й причащатися.
Щойно людина, оправдовуючи себе занятістю або хворобами, перестає це робити, її віра зникає, їй дуже важко терпіти та смирятися перед іншими. Ось основна причина всіх сімейних негараздів, непослуху дітей, краху сімейного життя. Це також джерело усіх суспільних негараздів – насилля, корупції, обману, крадіжок.
Церква – осередок взаємодопомоги. Саме в храмі Божому ми вчимося співрадіти і співстраждати оточуючим, молитися за них. Одній людині, хоч якою б сильною вона не була, справитися зі своїми поганими звичками надзвичайно важко. Як стверджує святитель Амвросій Медіоланський, гріхи людині прощаються завдяки молитві всієї Церкви. Та й кожен з нас знає народну приказку: «Один у полі не воїн».
Отож, у всі святкові й недільні дні не забуваймо дорогу до храму Божого, бо лише тут ми можемо стати справжніми людьми, особистостями, і в чомусь схожими на всемогутнього Бога. Не варто формально ставити свічку. Будьмо реальними християнами і членами Церкви Христової, бо без Неї нема в цьому жорсткому світі спасіння.