Митр. Антоній (Паканич) «Щоб жити, потрібне сонце, свобода та маленька квітка», сказав письменник-казкар Г.Х. Андерсен. Справді, як мало людині треба для щастя.
Ми все життя прагнемо бути щасливими, але за іронією долі часто не там шукаємо щастя.
Успішне та благополучне життя, вага в суспільстві – ось, що у більшості асоціюється із щастям. Люди переконують себе в цьому і прагнуть «зловити успіх за хвіст».
Так, ми поступово втрачаємо свободу і стаємо рабами нескінченної погоні за всілякими благами, становищем у суспільстві, заганяючи себе у духовний та психологічний глухий кут.
Прожитий день чомусь не звільняє нас, не дарує крила, а сковує та приземляє. І до кінця життєвого шляху ми приходимо не готовими відірватися від усього земного і ступити у вічність, а розчавленим страхом і вантажем. Адже головна ознака неправильно обраного шляху – саме страх. Страх втратити комфорт, статус та інше.
Щастя ніколи не супроводжується страхом. Вони виключають одне одного.
Ніхто не стверджуватиме, що не треба цінувати блага – в них самих немає нічого поганого. Страшно, коли вони стають метою життя і позбавляють нас Божественної свободи без якої неможливе спасіння. Страх змушує нас відмовитися від себе, зрадити все те, що є важливим та цінним, страх заважає любити, творити…
Сонце, свобода та маленька квітка – це все, що потрібно для щастя.