Притча про багача і Лазаря: Де той самий Лазар у нашому серці?Протоієрей Павло Великанов
Багач бенкетує, поряд з ним убогий Лазар.
Здавалося б, дивна ситуація. Невже багач ніколи не знав, що поряд з ним є ця знедолена людина? Адже він щодня святкує, розкішно одягається, смачно харчується, і поруч – той, хто має потребу, про якого він знає. Адже, коли багач помирає і опиняється в пеклі, він звертається до Лазаря, він знає, що цей Лазар колись був поряд з ним.
Відповідь на питання дуже проста. Кожен з нас знає, що таке «вибірковий зір». Ми часто, навіть несвідомо витісняємо з поля нашого зору те, що нам неприємне, що не приносить нам радості і задоволення. Так само багач, звичайно ж, знав, що є нещасний Лазар, але це знання не збільшило в його житті радості. І тому це формальне знання ніколи не перетворювалося на справжню любов.
Ми часто стикаємося з різними неприємними обставинами в нашому житті, і в нашій душі, іноді, навіть виникає певне почуття жалості, але далі за жалість ми часто не йдемо. І от там, де є жалість, але немає справи, ми повинні розуміти, що це не те, що не любов, це навіть не початок любові, це просто природна реакція все ще живої людської душі на чужі біль і проблеми.
Жалість – це бездіяльна любов. Це та любов, до якої ми покликані, але, яку ми не хочемо реалізувати. У кожного з нас є насправді свій Лазар. Той самий Лазар, якого ми не хочемо бачити, якого ми витісняємо і свідомо, і несвідомо, ми не хочемо бути поряд з ним, ми не хочемо бачити його поряд з нашим, здавалося б, святом життя, щоб це свято не зіпсувати. І в той же самий час, Бог дивиться на нас очима не нашими, а очима того самого Лазаря, до якого нас кожного разу підводить.
Хочеться побажати, щоб, перш ніж радіти, тим щоденним радощам, які посилає нам удосталь Бог, ми б зупинилися і дуже уважно подивилися навколо себе. А де той самий Лазар, який як «скалка» стирчить, десь у нашому серці? Стирчить, але ми не можемо його вийняти. Бо, тільки завдяки цій «скалці», ми залишаємося здатними потрапити в Царство Небесне.