Здавна християнами шанувалися ікони чи священні зображення Пресвятої Трійці, Отця, і Сина, і Святого Духа, святих, ангелів і Божих людей. Але от з початку восьмого століття на престол грецької імперії вступив Лев III Ісаврієць. Через 10 років його правління, в 726 році, він видав указ, яким заборонялося християнам молиться перед іконами, і багато ікон були поставлені високо, щоб не можна було цілувати їх. Ще через п’ять років він видав інший указ, в якому наказував припинити шанувати ікони, бо надіявся, що заборона ікон сприяє зближенню юдеїв і мусульман з Церквою і грецькою імперією. Його син Костянтин Копронім, в продовження 34 років (з 741 по 755 рік) ще з більшою жорстокістю переслідував шанування святих ікон. Його онук Лев Хазар (775-780) слідував по шляху свого батька й діда. Але вони досягли протилежних наслідків, бо не тільки не зблизили юдеїв та магометан, але й налаштували проти себе свій народ.Римські папи, тоді незалежні від грецьких імператорів, і три східні патріархи: Олександрійський, Антіохійський і Єрусалимський, що перебували вже під владою мусульман, не хотіли мати духовного або церковного спілкування з Константинополем, бо хоча східні християни страждали під ярмом магометан, але мали можливість молитися перед іконами, оскільки магометанські каліфи не втручалися у справи підвладних їм церков.Іконоборці заперечували шанування земної святості Матері Божої і святих Божих угодників і звинувачували православних в поклонінні тварному створінню – іконі. Навколо питання про шанування ікон виникла запекла боротьба. На захист святині піднялися багато віруючих, на яких обрушилися тяжкі гоніння.Все це вимагало дати повне і чітке вчення Церкви про ікону та відновити іконошанування нарівні з шануванням Святого Хреста і Святого Євангелія.Після 60 років гонінь на ікони у грецькій імперії, при правнуку першого царя-іконоборця, Костянтині VI і його матері цариці Ірині, в 787 році, в місті Нікеї був скликаний Сьомий Вселенський Собор, на якому ухвалено шанування ікон.Святі отці VII Вселенського Собору зібрали церковний досвід шанування святих ікон з перших часів, обґрунтували його і сформулювали догмат про іконошанування на всі часи і для всіх народів, які сповідують Православну віру. Святі отці проголосили, що іконошанування – це законоположення і Передання Церкви, воно направляється і надихається Святим Духом, що живе в Церкві. Зображання святих на іконах нерозлучна з євангельським оповіданням. І те, що слово євангельське повідомляє нам через слух, то ж саме ікона показує через зображення.Сьомий Собор затвердив, що іконопис є особлива форма одкровення Божественної реальності і через Богослужіння і ікону Божественне одкровення стає надбанням віруючих. Через ікону, як і через Святе Письмо, ми не тільки дізнаємося про Бога, ми пізнаємо Бога; через ікони святих угодників Божих ми торкаємося до первообразу, причасника Божественного життя; через ікону ми отримуємо всеосвячуючу благодать Святого Духа. Кожен день Свята Церква прославляє ікони Матері Божої, святкує пам’ять святих Божих угодників. Їх ікони кладуть перед нами на аналой для поклоніння і живий релігійний досвід кожного з нас, досвід нашого поступового перетворення через них, робить нас вірними чадами Святої Православної Церкви. І це справжнє втілення в світі праць святих отців VII Вселенського Собору. Саме тому з усіх перемог над безліччю різноманітних єресей одна тільки перемога над іконоборством і відновлення іконошанування була проголошена Торжеством Православ’я. А віра батьків Семи Вселенських Соборів є вічна і непорушна основа Православ’я.І прославляючи пам’ять святих отців VII Вселенського Собору, ми повинні пам’ятати, що саме їм ми зобов’язані віддавати шану за те, що освячені наші храми і будинки святими іконами, за те, що жевріють перед ними живі вогники лампадок, що падаємо ми з поклонами перед святими мощами, і фіміам ладану підносить серця наші до небес. І подяку одкровення від цих святинь багато і багато сердець наповнила любов’ю до Бога і одухотворила до життя вже зовсім померлий дух.