Умови сучасного життя у деякій мірі вплинули на роль цінностей людини та суспільства загалом. Сьогодні гнітючою в духовному вимірі є атмосфера сучасності. Реальний погляд на перебіг подій наступний: найгірші люди практично занурилися у гріховне життя, а кращі продовжують втрачати сенс свого буття через відсутність духовності.
Те, що ми бачимо довкола: розпалювання пристрастей, щоденна злоба, гріховне життя, війна, злорадство, цей перелік можна продовжити, багатьох змусив впасти духом, опустити руки. Ось така реальна сучасність. Більшість стверджує, що у ній відсутнє те, що спонукає вірних Христових, подібно до того, як це було у стародавні часи, до подвигу, а саме звернення до істинної віри цілих народів, розквіту чернецтва, звершення добрих справ, ревнощів до святого Православ’я.
В історичному контексті суть цієї проблеми зрозуміла. Був період апостольської епохи, часи, коли цілі народи ще не знали істинної віри, апостоли займалися проповідуванням слова Божого. Ми, в свою чергу, чули про Христа, його життєвий хрест, і сьогодні практично дуже мало залишилося на землі абсолютно язичницьких племен, яких би не досягло Слово Боже.
Ми виснажилися морально й духовно, рідко ходимо до церкви, відвідуємо святкові та недільні богослужіння, сповідаємося та причащаємося. Неабияка роль тут належить комунікаційному простору, оскільки він теж виступає суттєвою перешкодою у векторі духовного розвитку особистості. Мова йде про знеособлення.
Надавши перевагу гріху, злободневному світу, ми у такий спосіб відступили від природно-буттєвого добра, відпали від істини, тому нам важливо сприймати по-свіжому благовістя. Практично, це боговідступництво. Неабияка роль тут належить силі традиції. Православна традиція в атмосфері нашого часу вимагає збереження в недоторканості не лише змісту самих догматів в інтерпретації отців церкви, але й збереження їх догматичного формулювання.
Конфлікт виникає у наступному: будь-яка спроба зробити все у світі більш зручним, ніж це створив Сам Господь, позбавляє нас у такий спосіб елементу боротьби, який виступає тканиною життя. Це негативна сторона нашої дійсності і ми змушені значною часткою такої атмосфери дихати. Практично, ми менш духовно активні. Період апостольства минув, а от місіонерська діяльність, або просто звичайне духовне життя мирянина чи достойний чернечий подвиг кожному з нас не завадить.
У нас є свідчення Священного Писання та Одкровення, творіння святих отців. Це повинно нам допомогти сформувати духовний погляд на життя, дотримуватися духовного закону, оскільки духовне життя і його цілі не змінюються в залежності від часу.
З моменту першої проповіді Євангелія і до цього часу ті, хто намагається стати чадами Царства Небесного, проходять одне і те ж життя у лоні Православної Церкви, одну і ту ж боротьбу саме за законами духовного життя.
Дорогі брати і сестри! Пам’ятаймо, що духовне життя ні у якому разі не залежить від часу.