Чи задумувалися ви коли-небудь над тим, якою величезною та якою нескінченною є велич апостолів?Чи замислювалися над тим, якою безмірною була їх сила?
Чи замислювалися над тим, якою величезною силою духу, якою відважністю володіли ці обранці Христові, ці брати Христові, ці друзі Його?
Чи замислювалися над тим, що Серцезнавець Бог наш обрав учнями собі тих, серця яких були найчистішими, найгарячішими, найбільш здатними вмістити всю глибину і всю велич вчення Христового?
Чи замислювалися ви над тим, яке дивовижне диво зробив над ними Бог, коли в день П’ятидесятниці послав Духа Свого на них і дав їм сили та вміння говорити на всіх мовах, бо це було їм необхідно, бо проповідувати повинні були вони всім народам і повинні були говорити на різних мовах.
У чому ж була головна сила апостолів?
У тому, що підкорили вони проповіддю своєю весь світ Христовий.
Величезна, страшна була сила імперії Римської. Це була світова держава, держава, що підпорядкувала владі своїй народи всього тодішнього світу, всіх підкорила собі.
Однією з найважливіших основ влади цієї держави була релігія язичницька, якій римляни надавали величезного значення. Вони думали, що якщо впаде їх релігія, то впаде і їхня держава. Вони в цьому не помилилися – так і було.
Хто ж розтрощив їх світову владу? Хто ж переміг і знищив язичницьку релігію?
Апостоли Христові, які проповідували всьому світу Євангеліє. Ці бідні, невчені рибалки Галілейські, прості люди, абсолютно беззбройні, що володіли тільки одним мечем – мечем Слова Божого, підкорили язичницьку релігію і поставили на її руїнах хрест Христовий.
Чи знаєте Ви, яких безмірних праць коштувала ця перемога, якими жорстокими стражданнями і переслідуваннями супроводжувалася їхня проповідь про Христа?
Чи знаєте ви, що всі вони, крім одного тільки великого апостола Іоанна Богослова, преславну пам’ять якого ми нині святкуємо, закінчили життя своє мученицько, деякі в жахливих стражданнях: апостоли Петро, Андрій, Варфоломій, Філіп, Ананія були розп’яті на хрестах, Петро – вниз головою.
З апостола Варфоломія здерли всю шкіру і розіп’яли його на хресті. Апостол Матвій помер страшною смертю в Ефіопії. І хоча один апостол Іоанн Богослов помер природною смертю, але і він не уникнув мук і важких гонінь. За наказом язичницького імператора був він кинутий у котел, в якому кипіли масло і сірка, але силою Божою залишився неушкоджений, і тоді був він засланий на дикий скелястий острів Патмос.
Це було місце найжорстокішого заслання, куди посилали тільки важких злочинців.
Перемогли, перемогли Христові апостоли весь язичницький світ, і благодатна проповідь їх засяяла над світом сонцем правди, розганяючи темряву язичницьку.
Якщо такі великі були всі святі апостоли, то що ж сказати про апостола і євангеліста Іоанна Богослова, який був любимим, обраним учнем Христовим?
Всіх апостолів своїх любив Христос, але особливо гарячою любов’ю любив Іоанна Богослова, якого закликав на шлях апостольства в юності його.
Він знав, яке дорогоцінне серце б’ється в грудях Іоанна. Він відзначав його багато разів. Іоанн лежав на грудях Господа Ісуса при Таємній Вечері і запитав його на вухо про зрадника: “Господи, хто є?”
Він був одним з тих обраних, перед якими преобразився Христос на горі Фаворській, був там разом з Петром і братом своїм Яковом.
Ці ж три обраних апостола були в саду Гефсиманському, коли там молився Господь Ісус своєю останньою молитвою, обливаючись кривавим потом.
Йому Христос, що висів на хресті, заповідав бути хранителем і піклувальником своєї Пречистої Матері: глянувши на матір Свою, а потім на учня, він сказав Їй: “Се Мати твоя!” І йому:” се син твій!”
Скажіть же, скажіть, хто з усіх людей, що жили в світі, гідний більше любові нашої, ніж апостоли Христові, а серед них обраний, любимий Господом Іоанн Богослов?
Велич його безмірна, і заслуговує він наполум’янішої, найгарячішої любові, найглибшого шанування.
Він великий і в іншому відношенні: він був євангелістом, він написав найбільше з чотирьох Євангелій, Євангеліє, не схоже на три інших Євангелія: від Матвія, Марка і Луки, бо вони в своїх Євангеліях головним чином розповідають про життя Господа Ісуса, про його чудеса, його преславні справи, про притчі глибоких, їм вимовлених; в них, звичайно, міститься і вчення про Божество Господа Ісуса. Але ніхто з цих трьох євангелістів з такою величезною силою не провістив християнському світу про Божественність Господа Ісуса Христа.
Його Євангеліє воістину дивовижне.
Написано протягом тисячоліть незліченну кількість книг, людьми написано. Серед них є і вельми, вельми мудрі, вельми цінні для нас, що містять ту чи іншу частинку істини, але якщо порівняти всі ці книги, разом узяті, з одним тільки Євангелієм від Іоанна, то вони виглядають нам слабо мерехтливими на нічному небі далекими зірочками, а Євангеліє Іоанна постане яскраво сяючим сонцем, весь Всесвіт висвітлює, затьмарює світло зірок.
У своєму Євангелії з величезною силою і глибиною святий Іоанн свідчить світу про Божественність Господа Ісуса.
Немає нічого більш великого в світі, ніж перша глава Його Євангелія, яка читається один раз на рік в перший день святої Пасхи на Літургії: “спочатку було Слово, і Слово було до Бога, і Бог було Слово”.
Відразу ж, відразу ж сказав він, що Бог був Слово, а Словом іменується Господь Ісус Христос. І все Євангеліє його повно свідчень про Господа Ісуса як істинного Бога, другої особи Святої Трійці.
Тільки в ньому містяться всі найважливіші найглибші промови Самого Господа Ісуса Христа, в яких він сам свідчить про свою Божественність.