ХРАМ ПРЕПОДОБНОГО СИМЕОНА СТОВПНИКА

 

Про деякі очевидності сімейного життя

Протоієрей Володимир Пучков
Чим довше я служу, тим частіше стикаюся з якимось дивним, чи то незнанням, чи то нерозумінням сімейними людьми очевидних і само собою зрозумілих норм сімейного життя. Тому волею-неволею мені доводиться повертатися до вже сказаного і вкотре говорити про очевидне. Хоча чи про очевидне? У сімейному житті багато простих істин, але завжди знаходяться ті, для кого навіть очевидності стають відкриттями. Тому, вважаю, незайвим буде зупинитися на деяких очевидних (але не всякому) помітних речах. 
Всякий раз після закінчення вінчання я звертаюся до новоспеченого подружжя з однією і тою же пропозицією: оскільки кожен з них краще за всіх знає, якою має бути друга половина, буде незайвим зафіксувати в письмовому вигляді основні вимоги один до одного. Тому найближчим часом, як тільки молоді відійдуть від святкування і пов'язаних з ним турбот, я рекомендую озброїтися ручками, розкласти перед собою подвійний зошитовий листок і написати чоловікові, якою має бути дружина, а дружині, відповідно, яким повинен бути чоловік. Коли подружжя викладуть взаємні вимоги, листок слід скласти вчетверо і заховати так, щоб найближчі роки він навіть на очі не попадався. Найкраще буде знайти його десь на двадцять якомусь році сімейного життя і, прочитавши, разом посміятися від душі. Тому що за минулі роки подружжя напевно засвоять деякі важливі речі. Наприклад, те, що ніхто з них не зможе відповідати критеріям іншого, як би хто того не хотів. Тому що всі ми люди, всі ми різні і все маємо на це право. Тому зачісувати ближнього під власну гребінку – остання справа. По-перше, щастя це не принесе нікому, а по-друге, цього зовсім не потрібно. Єдина людина, яку слід міняти в процесі сімейного життя, – це я сам. Звідси основні слова, якими чоловік або дружина регулярно звертаються до себе: це слова «я повинен», «я повинна». Ми нерідко говоримо про те, що головний принцип ставлення християнина до заповідей і євангелія – це сприйняття їх як такими, що дани особисто мені. Не ближньому, не дальньому, тим більше не всім і кожному, а особисто мені. Бог до мене звертається, Бог мені заповідує, Бог мені велить. Природно, відповідати перед Богом буду теж я сам.
Приблизно той же принцип працює і в сімейних відносинах. Їх не можна формувати з позиції «ти повинен» або «ти повинна». Вимагати необхідно єдино від себе, примушувати тільки себе і відповідальність нести, зрозуміло, виключно самому. З християнської точки зору сімейне життя – це школа любові, іншими словами – школа безперервної віддачі себе. Тому сімейне життя, якщо, звичайно, подружжя керуються Писанням і досвідом Церкви, здатне грунтовно змінити обох, особливо по частині егоїзму, гордості, ліні і малодушності.
Але що робити, коли в дружині очевидний явний недолік? Крім любові, здатної покривати будь-який людський недолік, подружжю повинен бути притаманний живий інтерес один до одного. Близька людина повинна бути цікавою. Саме цей інтерес часто допомагає розглянути за недоліком проблему, властивість натури або нову, досі незнайому грань особистості. Зрештою, крім явних вад, гріхів і пристрастей, ми з легкістю записуємо в недоліки ближнім (а самим ближнім і поготів) абсолютно все, що не подобається в них особисто нам. Коли ж до коханої людини відчуваєш живий, непідробний інтерес, то волею-неволею стаєш більш об'єктивним в судженнях.
Ну і, нарешті, досвідченому подружжю добре відомо, що прожити життя і зберегти добрі відносини, спираючись тільки на почуття, що виникло в період закоханості, неможливо. Як би не була людина любимою, рано чи пізно ми звикаємо один до одного, звикаємо постійно бачити людину поруч, звикаємо любити. Любов з дару Божого стає для нас буденністю і непомітно йде на другий план, витісняється проблемами, побутом, роботою, клопотами по господарству і дитячими хворобами. У такі моменти слід пам'ятати, що почуття любові необхідно періодично в собі запалювати. Тобто подружжю потрібно періодично по новій закохуватися одне в одного, заново відкривати для себе свою другу половинку, любити не того або ту, кого полюбив два-три десятиліття тому, а того або ту, з ким прожив роки і хто зараз поруч з тобою.
Такі вони, деякі очевидності сімейного життя. Звичайно, далеко не всі. Але так адже один з головних принципів і сімейного, і духовного життя, та й життя взагалі, говорить: все не відразу.