13/26 червня, у неділю 2-гу післяП’ятидесятниці, Православна Церква святкує пам’ять Всіх святих землі Руської та Всіх преподобних і богоносних Афонських святих.
У нинішньому Євангелії ми бачимо чотирьох людей, які все що мали, на що покладали свою надію, що у цьому світі любили, – все це покинули для того, щоб піти за Іісусом Христом, Який не мав де й голови прихилити. Тут бачимо, з одного боку, владу, з якою Христос закликає вибраних Ним людей, щоб йшли за Ним, а з іншого – послушність, з якою покликані пішли за Його голосом. Владу, з якою Христос покликав апостолів показує у Ньому божественну силу; а послушність апостолів і палке бажання покликаних вірно служити апостольській проповіді указує, як людина повинна виконувати свій християнський обов’язок.
На березі Генісаретського озера займались своїм ділом чотири риболови. Два з них запускали сітки для ловлі, а трохи дальше два інших закінчили роботу і полоскали свої сітки. У цей самий час Хтось приближається по березі моря і, підійшовши до перших двох та й каже їм: „Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей ” (Мф. 4,19). Петро і Андрій пізнали в Ньому Того, Котрого їм на березі Йордану указав Іоанн Хреститель і Котрого назвав Агнцем Божим. Вони пізнали, що це був Той Самий, Який при першій же зустрічі з незнайомим Йому Симоном, дав йому нове, незрозуміле і загадкове ім’я – Петро. Без сумніву, Господу Іісусу, як Серцезнавцю, відкриті людські серця, їх почуття і прихильності. Він здалеку бачив, як близькі до Царства Небесного Петро і Андрій, Яків і Іоанн. Тому Він і вибирає їх до апостольського служіння, як достойних і готових для розповсюдження між людьми світла євангельського учення.
З одного боку їм треба було послухатись Господнього заклику, а з іншого – як їм було йти за Людиною, яка була їм майже не знайома, тим більше не мала ні багатства, ні влади, ні власного житла, ані популярності. І куди йти з Людиною, яка й Сама не має де прихилити Своєї голови? Петро і Андрій мали хоч якусь хатину, мали човна, сітки, мали роботу і заробіток, щоб прогодуватися. А як тепер все це покидати і йти за Тим, Хто й цього не має? Але Він обіцяє зробити їх ловцями людей. І що це значить бути ловцями людей? Як можна ловити людей? Люди ловлять людей, щоб панувати над ними, поставити їх у свою залежність. Але Христос нічого такого не мав на увазі. То ж яку відповідь міг дати Петро і Андрій? Вони були поставлені перед непростим вибором. І їхні думки, напевно, могли хитатися між можливістю відізватися на заклик і все залишити і боязню втратити те, що мають. Але перемогла послушність. Петро і Андрій, як пише Євангеліє „зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним ” (20).
Маючи уже двох апостолів, Христос пішов берегом Галілейського озера і таким самим чином закликав двох інших риболовів: Якова і Іоанна. Без всякої суперечки, „покинувши човен і батька свого ” і ці „зараз же ” (22) пішли за Христом.
Що ж то за сила, котра небагатьма словами діє так певно і нехибно, долає почуття і думки, розриває самі ніжні родинні зв’язки? Це сила превелика, надзвичайна і надприродна, це сила живого і діючого Слова Божого. „Воно, – пише св. ап. Павло, – проникає до розділення душі і духу, суглобів і мозків, і судить помисли і наміри сердечні ” (Євр. 4,12). Це саме Слово, Єдиносущне Отцю і Духові, яке на початку світу прорекло: „Нехай буде світло і настало світло ” (Бут. 1,3). Це саме Слово, яке „в останні дні говорило нам через Сина ” (Євр. 1,2) і що Воно веліло людським голосом, те й здійснювалося: людина йде за Боголюдиною, риболов стає апостолом.
Чому нам більше дивуватись: силі слова Христового, яке пронизувало всю глибину людських сердець, чи безмовній покірності, з якою закликані приймають призвання до царства світла і життя? Але й то й інше достойне здивування.
Своєю послушністю вони подають і нам приклад послушності слову Христовому. Якщо ми хочемо бути дійсними імені християнина, то і у нас слово Христа повинно бути у виконанні швидким, охочим, непохитним, діяльним, щоб бути уловленими для спасіння і не дати перемогтися трудностями і надією нагород.
Христос сказав нам: „Хто Мені служить, нехай Мене наслідує ” (Ін. 12,26). Служити Христу – це обов’язок кожного християнина. Він є святий і найперший обов’язок, порушення якого пояснити не можливо. Бо Христос не тільки дає нам заповідь, але Він дає також силу до виконання заповіді і при цьому не силує і не примушує.Слухаючи ці слова у нас може виникнути питання: як нам іти за Христом і як Йому наслідувати? Адже у нас стільки земних сіток, з яких ми ніяк не можемо виплутатись, а дорога за Христом вузька і терниста. І тому, коли хочемо служити Христу, йти за Ним, ми поступово, день за днем повинні скидати з себе все, що нам мішає у слідуванні за Ним, особливо журбу за цим світом і любов до земних утіх.
Господи Іісусе, Христе Боже наш! Якщо Ти заради нас і нашого ради спасіння піддався великому убожеству, то дозволь і нам бути учасниками Твого святого і спасительного убожества. Дай нам у думках і ділах наших залишити всякі житейські піклування, всяку земну журбу і любов до утіх світу цього, щоб зустріти Тебе „з оливою добрих діл та з світлими свічками віри ”і увійти і Світлицю Твою.
Кожного року другої Неділі після П’ятидесятниці та наступної після Неділі Всіх Святих, коли в церквах ми чуємо Євангельське читання від Матфія про покликання Христом перших Його учнів, на Святій Горі Афон відбувається святкування пам’яті всіх Преподобних Отців, які просяяли там високим подвигом духу.
Святі святогорські отці всім серцем сприйняли Божественний поклик і досягнули вершин добродіянь. Відповідно до книги вченого монаха Мойсея Агіоріта, число Святих Отців Святої Гори було близько 450 чоловік. Також існує декілька тисяч невідомих і схованих Промислом Божим від людського ока подвижників, які своїм існуванням і смертю освятили землю Афону. Святість відомих та невідомих подвижників послужила причиною того, що гору Афон стали називати Святою.