Якщо в душі невдоволення

Сучасну людину дедалі більше бентежить невдоволення тим станом речей, який її оточує. У цьому психологи вбачають головну причину депресій та нервових зривів, що зробилися чи не найпоширенішою хворобою сучасності. Чи можна якось боротися із цим? Адже невдоволення ставить людину на роздоріжжі: чи пасивно змиритися з усім, чи шукати якийсь вихід. Щоб знайти вірний шлях, найперше потрібно з’ясувати причини внутрішнього невдоволення. Невдоволення — це бажання мати те, що, на перший погляд, нам найбільше подобається; це внутрішній протест проти нашого становища, яке зовсім не схоже на те, чого хотілося б; це невміння або небажання щось змінити в собі або в оточенні.

 Важливо зрозуміти, наскільки саме від нас і нашого бажання залежить те, що відбувається в нашому житті. Відповідь на ці та багато інших запитань знаходиться в простій і всім відомій молитві «Отче наш». Звертаючись до Бога її словами, ми промовляємо: нехай буде воля Твоя… Отже, ми просимо, щоб все в нашому житті було згідно з волею Божою. Але чи завжди це прохання є щирим? Не все, що промовляється вустами, легко сприймається нашим серцем. Усім відомо, як важко сприйняти Божественну волю, коли вона не відповідає нашим мріям і бажанням. Коли щось не виходить, як розпізнати, чи в цьому полягає Божественна воля, чи, може, причиною цього є просто моє невміння організувати все як слід? Якщо розум починає плутатися в нескінченних лабіринтах цих запитань, то єдиним дороговказом на життєвому шляху стає молитва.

В молитві втілюється наша надія на те, що Господь щось змінить у зовнішніх обставинах, якщо вони заважають головному, або ж додасть сили змиритися з дійсністю і прийняти її як свій життєвий хрест. Та невже не потрібно нічого робити й лише пасивно чекати, коли обставини зміняться?

 Святе Письмо навчає нас свідомо підходити до свого життя. Мудрість полягає в тому, як реагувати на речі, що не лежать до душі. Звичайно ж, можна когось або щось звинувачувати в усіх наших бідах, що часто і буває. Тоді в душі виростає образа й роздратування. Можна без кінця жаліти себе. І це не принесе розради, а лише примножить смуток, тугу та невдоволеність. Можна без кінця намагатися змінити роботу, житло, духівників, знайомих, і, при цьому вважати всіх невідповідним для себе середовищем… Багато що можна, але чи потрібно? У такому стані потрібно інше — заспокоїтися, тобто просити у Господа терпіння і сил прийняти те, що є, і довірити Йому своє життя.

Якщо корисні для душі інші обставини — обов’язково все зміниться; якщо потрібно в  наявних умовах чогось навчитися — треба вчитися. Коли ж людина зрозуміє Божий Промисел і матиме з нього собі урок, Господь дуже швидко змінить життя на краще і створить нові, інші обставини, в яких потрібно буде здавати вже новий духовний іспит. Від нас потрібне одне — з миром прийняти ті обставини, в які поставив нас Господь, тобто змиритися. Разом із миром до людини приходить розуміння того, для чого Господь дав те чи інше, і найголовніше — в душі тоді народжується відчуття безмежної Божої турботи. Це відчуття зігріває навіть тоді, коли, здавалося б, немає з чого радіти. Якщо людина це зрозуміє, зникне будь-яке невдоволення. Адже те, що здавалося таким бажаним і корисним, може бути невчасним, або ж не під силу… Та і як оцінити те, чого немає? Важливіше зуміти заспокоїтися від того, про що достеменно знали святі подвижники, сказавши коротко і чітко: «Бог знає корисне». Саме Бог посилає найбільш корисне для тих людей, які звертаються до Нього зі щирим проханням: Нехай буде воля Твоя!